Як стати науковим керівником юних геніїв?
Поради Олега Володимировича Козленка
Олег Козленко — асистент кафедри загальної фізики КПІ ім. Ігоря Сікорського та науковий керівник юних українських дослідників. Його вихованці виборюють нагороди на міжнародних наукових змаганнях, як-от GENIUS Olympiad, виставка інновацій «E-NNOVATE» у Польщі, «Global Industrie» у Франції, Всесвітньої студентської премії Global Student Prize та інші. У інтерв’ю МАН пан Олег ділиться лайфхаками, які допомагають йому готувати разом із вихованцями переможні наукові проєкти.
Які ваші основні правила у співпраці з дітьми?
По-перше, коли я зустрічаюся з дітьми, розмовляю з ними — дізнаюся про їхні захоплення та хобі. Це нам допомагає визначитися з темою проєкту. Завжди підлаштовуюся під вподобання учня чи учениці, адже тільки так вдасться зробити щось класне. Одного разу працював із хлопцями, які вирішили зробити проєкт, пов’язаний із програмуванням, але ж я — фізик! Так чи інакше, вийшов чудовий тандем: вони вчили мене IT, а я їх — фізики.
По-друге, я не змушую дітей щось робити. Мої завдання — показати, що таке наука, пояснити, як вона працює, та допомогти з проєктом. До мене приходять багато дітей писати роботи, але після першої залишаються працювати далі 20% з них. І це також класно, адже в науці від’ємний результат — також результат 🙂 А якщо серйозно, діти шукають себе, тому це нормально, якщо хтось полишає цю справу.
По-третє, працюю з дітьми на рівних. Науковий керівник — це про партнерство, адже ми маємо спільну ідею і хочемо реалізувати її якнайкраще. Бувають випадки, коли я не впевнений, що експеримент спрацює, але учень чи учениця пропонує спробувати, і трапляється, що дитина мала рацію, тому важливо брати до уваги дві думки.
Чи бувають кризові моменти в науковій співтворчості? Які лайфхаки допомагають подолати їх?
Я пояснюю дітям, що іноді не вдається реалізувати ідею, адже ми робимо щось нове, що ніхто до цього не втілював. Також бувають ситуації, коли доводиться переробляти або наприкінці виходить щось далеке від нашого першочергового задуму. Намагаюся донести до своїх учнів, що наука — це послідовна робота, крок за кроком. Навіть якщо твій експеримент не вдався, не варто перейматися, адже таким чином ти показав/-ла своїм наступникам, що цей шлях хибний. Також вчу дітей приймати поразку й аналізувати її. Цьогоріч у мене був учень, який не посів призове місце на Конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт МАН. Він дуже переймався, навіть боявся повідомити мені результат. Я його заспокоїв — сказав, якщо дитина виграє, це його або її перемога, а як раптом невдача, то це моя поразка, адже десь недоконсультував. І найголовніший лайфхак — учні зазвичай приходять до мене о 16:00, ми разом п’ємо чай і їмо смаколики 🙂
Що порадите колегам, які хочуть реалізуватися в науковому керівництві?
Раджу сприймати дітей як колег, давати їм можливість бути самостійними та особисто приймати рішення, адже це важливі навички для майбутніх науковців. Також, на мою думку, науковий керівник може лише щось порадити, але в жодному разі не тиснути на учня чи ученицю. Свого часу працював із дівчинкою, якій дуже подобається чорний колір, тож ми зробили плакат на міжнародний конкурс у чорно-білій гамі. Я розумів, що краще було б подавати яскравий постер, але не став відмовляти ученицю, адже це її свідомий вибір.
